Конвенція між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного опод

Главная Форумы Форум об оффшорах Конвенція між Урядом України і Урядом Великого Герцогства Люксембург про уникнення подвійного опод

В этой теме 0 ответов, 0 участников, последнее обновление  Аноним 9 года/лет, 11 мес. назад.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #13865

    Аноним

    Конвенція

    між Урядом України і Урядом Великого Герцогства

    Люксембург про уникнення подвійного оподаткування

    та попередження податкових ухилень стосовно

    податків на доходи і на капітал

    ( Конвенцію подано на ратифікацію Постановою КМ

    N 277 ( 277-98-п ) від 05.03.98 )

    Уряд України і Уряд Великого Герцогства Люксембург,

    бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного

    оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків

    на доходи і на капітал і,

    підтверджуючи своє прагнення до розвитку та поглиблення

    взаємних економічних стосунків,

    домовились про таке:

    Стаття 1

    Особи, до яких застосовується Конвенція

    Ця Конвенція буде застосовуватись до осіб, які є резидентами

    однієї або обох Договірних Держав.

    Стаття 2

    Податки, на які поширюється Конвенція

    1. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на

    капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її

    політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади,

    незалежно від способу їх стягнення.

    2. Податками на доходи і на капітал вважаються всі податки,

    що справляються від загальної суми доходів, від всього капіталу

    або з окремих їх елементів, включаючи податки на доходи від

    відчужування рухомого або нерухомого майна і податки на загальну

    суму заробітної плати або платні, сплачуваних підприємствами.

    3. Існуючими податками, на які поширюється ця Конвенція,

    зокрема, є:

    а) в Україні:

    (і) податок на прибуток підприємств; і

    (іі) податок на доходи фізичних осіб (далі «український

    податок»);

    b) у Великому Герцогстві Люксембург:

    (і) прибутковий податок з фізичних осіб;

    (іі) корпоративний податок;

    (ііі) податок на гонорари директорів компаній;

    (іv) податок на капітал; і

    (v) податок на комунальну торгівлю (далі «люксембурзький

    податок»).

    4. Конвенція застосовується також до всіх ідентичних або по

    суті подібних податків, які будуть стягуватись кожною з Договірних

    Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або

    замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав

    повідомлять один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться

    в їх законодавствах щодо оподаткування.

    Стаття 3

    Загальні визначення

    1. У розумінні цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає

    інше:

    а) термін «Україна» при використанні в географічному значенні

    означає територію України, її континентальний шельф і її виключну

    (морську) економічну зону, а також будь-яку іншу територію за

    межами територіальних вод України, яка відповідно до міжнародного

    права визначається або може бути в подальшому визначена як

    територія, в межах якої можуть здійснюватись права України

    стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів;

    b) термін «Люксембург» при використанні в географічному

    значенні, означає територію Великого Герцогства Люксембург;

    с) термін «національна особа» означає:

    (і) будь-яку фізичну особу, яка має громадянство Договірної

    Держави;

    (іі) будь-яку юридичну особу, товариство або асоціацію, що

    одержують свій статус як такий за чинним законодавством Договірної

    Держави.

    d) терміни «Договірна Держава» і «друга Договірна Держава»

    означають Україну або Люксембург, залежно від контексту;

    е) термін «особа» включає фізичну особу, компанію і будь-яке

    інше об’єднання осіб;

    f) термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об’єднання

    або будь-яку іншу організацію, що розглядається з метою

    оподаткування як корпоративне об’єднання;

    g) терміни «підприємство Договірної Держави» та «підприємство

    другої Договірної Держави» означають відповідно підприємство, що

    керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що

    керується резидентом другої Договірної Держави;

    h) термін «міжнародне перевезення» означає будь-яке

    перевезення морським, річковим або повітряним судном, що

    експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків,

    коли морське, річкове або повітряне судно експлуатується виключно

    між пунктами в другій Договірній Державі;

    і) термін «компетентний орган» означає в Україні —

    Міністерство фінансів України або його повноважного представника,

    і в Люксембурзі — Міністра фінансів або його повноважного

    представника.

    2. При застосуванні Договірною Державою цієї Конвенції в

    будь-який час будь-який термін, не визначений у ній, якщо з

    контексту не випливає інше, має те значення, яке в цей час

    надається законодавством цієї Держави щодо податків, на які

    поширюється ця Конвенція. Будь-яке значення згідно із податковим

    законодавством, що застосовується, цієї Держави переважає над

    значенням цього терміну згідно з іншими законами цієї Держави.

    Стаття 4

    Резидент

    1. Для цілей цієї Конвенції вираз «резидент однієї Договірної

    Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї

    Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця її

    проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження

    керівного органу або будь-якого іншого аналогічного критерію, а

    також включає цю Державу та її будь-який політико-адміністративній

    підрозділ або місцевий орган влади. Цей термін разом з тим не

    включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі,

    тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або

    стосовно капіталу, що в ній знаходиться.

    2. У разі, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті

    фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її положення

    визначається відповідно до таких правил:

    а) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де

    вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох

    Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної

    Держави, де вона має більш тісні особисті і економічні зв’язки

    (центр життєвих інтересів);

    b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих

    інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного

    житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом

    тільки тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

    c) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або

    коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається

    резидентом тільки тієї Договірної Держави, національною особою

    якої вона є;

    d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або

    якщо вона не є національною особою жодної з них, компетентні

    органи Договірних Держав будуть прагнути вирішити питання

    оподаткування такого резидента за взаємною згодою.

    У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті

    особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних

    Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави,

    де розміщений її фактичний керівний орган.

    Стаття 5

    Постійне представництво

    1. Для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво»

    означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково

    здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

    2. Термін «постійне представництво», зокрема, включає:

    a) місце управління;

    b) відділення;

    c) контору;

    d) фабрику;

    е) майстерню;

    f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів;

    g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар’єр або будь-яке

    інше місце видобутку природних ресурсів; і

    h) склад або іншу споруду, що використовується як торговельна

    точка.

    3. Будівельний майданчик або монтажний чи складальний об’єкт

    є постійними представництвами лише в тому разі, якщо вони існують

    більше дванадцяти місяців.

    4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін

    «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає:

    а) використання споруд виключно з метою зберігання, показу

    або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству;

    b) утримання запасів товарів або виробів, що належать

    підприємству, виключно з метою зберігання, показу або поставки;

    c) утримання запасів товарів або виробів, що належать

    підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

    d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою

    закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для

    підприємства;

    e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою

    здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має

    підготовчий або допоміжний характер;

    f) утримання постійного місця діяльності виключно для

    здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у

    підпунктах від а) до е), за умови, що сукупна діяльність

    постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої

    комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

    5. Якщо, крім агента з незалежним статусом, про якого йдеться

    в 6-му пункті цієї статті, інша особа, незалежно від положень

    пунктів 1 і 2 цієї статті, діє від імені підприємства і має, і

    звичайно використовує в Договірній Державі повноваження укладати

    контракти від імені підприємства, або утримує запаси товарів та

    виробів, що належать підприємству, з яких здійснюється регулярний

    продаж цих товарів та виробів від імені підприємства, то це

    підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво

    в цій Державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для

    підприємства, за винятком, якщо діяльність цієї особи обмежується

    тією, що зазначена в пункті 4 цієї статті, яка, якщо і

    здійснюється через постійне місце діяльності, не робить з цього

    постійного місця діяльності постійного представництва відповідно

    до положень цього пункту.

    6. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне

    представництво в Договірній Державі, лише якщо воно здійснює

    підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера

    чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці

    особи діють у межах своєї звичайної діяльності.

    Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави,

    контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої

    Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у

    цій другій Державі (або через постійне представництво або

    будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих

    компаній у постійне представництво другої компанії.

    Стаття 6

    Доходи від нерухомого майна

    1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від

    нерухомого майна (включаючи доход від сільського або лісового

    господарства), яке міститься в другій Договірній Державі, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    2. Термін «нерухоме майно» повинен мати те значення, яке він

    має у законодавстві Договірної Держави, в якій міститься це майно.

    Цей термін повинен у будь-якому випадку включати майно, допоміжне

    щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, використовувані в

    сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються

    положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт

    нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі як

    компенсації за розробку або право на розробку мінеральних запасів,

    джерел та інших природних ресурсів. Морські, річкові і повітряні

    судна не розглядаються як нерухоме майно.

    3. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються до доходів,

    одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або

    використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

    4. Положення пунктів 1 і 3 цієї статті застосовуються також

    до доходів від нерухомого майна підприємства і до доходів від

    нерухомого майна, використовуваного для здійснення незалежних

    особистих послуг.

    Стаття 7

    Прибуток від підприємницької діяльності

    1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується

    тільки у цій Державі, якщо це підприємство не здійснює

    підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через

    розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство

    здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток

    підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки в

    тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

    2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо

    підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку

    діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там

    постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого

    постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б

    одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, зайнятим

    такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних

    умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним

    представництвом якого воно є.

    3. У визначенні прибутку постійного представництва

    допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного

    представництва, включаючи раціональний розподіл управлінських та

    загальноадміністративних витрат, понесених для цілей підприємства

    в цілому як у Державі, де розташоване постійне представництво, так

    і в будь-якому іншому місці. У будь-якому випадку такі витрати не

    повинні включати будь-які суми, що сплачуються (інакше, ніж

    покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом

    підприємству або його іншому підрозділу як роялті, гонорар або

    інші подібні платежі за користування патентами або іншими правами,

    або як комісійні за надані особливі послуги чи управління, чи,

    виключаючи банки, як проценти за позику, надану підприємством

    постійному представництву.

    4. В міру того, як визначення в Договірній Державі відповідно

    до її законодавства прибутку, що стосується постійного

    представництва, на базі пропорційного розподілу загальної суми

    прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною

    практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не буде перешкоджати цій

    Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом

    такого розподілу, як це диктується практикою; обраний спосіб

    розподілу, однак, повинен бути таким, що його результати будуть

    відповідати принципам, які містяться в цій статті.

    5. Жодний прибуток не відноситься до постійного

    представництва на основі простої закупівлі постійним

    представництвом товарів або виробів для підприємства.

    6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що відноситься до

    постійного представництва, визначається щорічно одним і тим же

    методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для зміни.

    7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються

    окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не

    будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

    Стаття 8

    Міжнародний транспорт

    Прибуток, що отримується резидентом Договірної Держави від

    експлуатації морських, річкових або повітряних суден у міжнародних

    перевезеннях будуть оподатковуватись лише в цій Державі.

    2. Для цілей цієї статті прибутки від експлуатації морських

    або повітряних суден у міжнародних перевезеннях включають:

    а) доход від здавання в оренду порожніх морських або

    повітряних суден; і

    b) прибутки від використання, утримання або здавання в оренду

    контейнерів (включаючи трейлери і супутнє устаткування для

    транспортування контейнерів), використовуваних для транспортування

    товарів чи виробів;

    де така оренда або таке використання, або утримання, залежно

    від випадку, є побічними стосовно експлуатації морського або

    повітряного судна у міжнародних перевезеннях.

    3. Якщо прибутки, відповідно до пункту 1 цієї статті,

    отримуються резидентом Договірної Держави від участі у пулі,

    спільному підприємстві чи міжнародному транспортному агентстві,

    прибутки, що відносяться до такого резидента, будуть

    оподатковуватись тільки в Договірній Державі, резидентом якої він

    є.

    Стаття 9

    Асоційовані підприємства

    1. У випадку, коли:

    а) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере

    участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої

    Договірної Держави, або

    b) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь у

    керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної

    Держави і підприємства другої Договірної Держави

    і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних

    та фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються

    умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними

    підприємствами, тоді будь-який прибуток, який міг би бути

    нарахований одному з них, але з причин наявності цих умов не був

    йому нарахований, може бути включений до прибутку цього

    підприємства і відповідно оподаткований.

    2. У випадку, коли одна Договірна Держава включає в прибуток

    підприємства цієї Держави — і відповідно оподатковує — прибутки,

    по яких підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в

    цій другій Державі, і прибутки, таким чином включені, є

    прибутками, які були б нараховані підприємству першої згаданої

    Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б

    умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга

    Держава повинна зробити відповідні поправки в сумі податку, що

    стягується з цих прибутків. При визначенні такої поправки повинні

    бути розглянуті інші положення цієї Конвенції, а компетентні

    органи Договірних Держав можуть проконсультуватися один з одним

    при необхідності.

    Стаття 10

    Дивіденди

    1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом

    Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у тій

    Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує

    дивіденди, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо

    одержувач є фактичним власником дивідендів, то податок, що

    стягується таким чином, не повинен перевищувати:

    а) 5 відсотків загальної суми дивідендів, якщо фактичним

    власником дивідендів є компанія (інша, ніж товариство), яка

    безпосередньо володіє принаймні 20 відсотками капіталу компанії,

    яка сплачує дивіденди;

    b) 15 відсотків загальної суми дивідендів в усіх інших

    випадках.

    3. Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, дивіденди,

    що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної

    Держави, не будуть оподатковуватись в цій Державі, якщо фактичним

    власником дивідендів є компанія, що є резидентом другої Договірної

    Держави, і яка протягом безперервного періоду 3 років до дати

    виплати дивідендів прямо володіла 50% акцій компанії, що сплачує

    дивіденди, та при умові, що до капіталу компанії, яка сплачує

    дивіденди, було вкладено інвестицію у розмірі принаймні 1000000

    доларів США або їх еквівалента в національних валютах Договірних

    Держав. Це положення застосовується тільки до дивідендів, що

    стосуються тієї частини акцій, яка належала фактичному власнику

    безперервно протягом такого трьохрічного періоду. Більше того,

    положення цього підпункту будуть застосовуватись тільки якщо

    дивіденди, що розподіляються, будуть отримані від активного

    проведення торгової, підприємницької діяльності в першій згаданій

    Державі (іншої, ніж діяльність по здійсненню або управлінню

    інвестиціями, якщо тільки така діяльність не здійснюється

    банківською або страховою компанією).

    4. Термін «дивіденди» при використанні в цій статті означає

    доход від акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що

    дають право на участь у прибутку, також як доход від інших

    корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як

    доходи від акцій відповідно до податкового законодавства Держави,

    резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

    5. Положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті не застосовуються,

    якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом

    Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій

    Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує

    дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або

    надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з

    розташованої в ній постійної бази, і холдінг, стосовно якого

    сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до таких постійного

    представництва або постійної бази. В такому випадку, залежно від

    обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї

    Конвенції.

    6. У випадку, коли компанія, яка є резидентом однієї

    Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої

    Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких

    податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком, коли

    ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо

    холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься

    до постійного представництва або постійної бази, розташованих у

    цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку не стягуються

    податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди

    сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або

    частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій Державі.

    Стаття 11

    Проценти

    1. Проценти, що виникають в одній Договірній Державі і

    сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій

    Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до

    законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право

    на проценти, податок, що стягується таким чином, не повинен

    перевищувати:

    a) 2 процента від загальної суми процентів у випадку

    процентів, які виникають в Договірній Державі і сплачуються за

    будь-якими позиками будь-якого виду, що надаються банком або

    будь-якою іншою фінансовою установою другої Держави, включаючи

    інвестиційні банки та ощадні банки і страхові компанії; або

    b) 10 процентів загальної суми процентів в усіх інших

    випадках.

    3. Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, проценти, що

    виникають в одній Договірній Державі, які сплачуються резиденту

    другої Договірної Держави, яка є фактичним власником процентів,

    повинні звільнятися від податку в першій згаданій Державі, якщо

    вони сплачені стосовно позики, наданої, гарантованої або

    застрахованої, або будь-якої іншої боргової вимоги чи кредиту,

    гарантованого або застрахованого від імені другої Договірної

    Держави уповноваженим на те органом.

    4. Термін «проценти» при використанні в цій статті означає

    доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного

    забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у

    прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів

    і доход від облігацій чи боргових вимог, включаючи премії та

    винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів,

    облігацій та боргових зобов’язань.

    5. Положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті не застосовуються,

    якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом

    однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у

    другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через

    розташоване там постійне представництво або надає в цій другій

    Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної

    бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти,

    дійсно відноситься до такого постійного представництва або

    постійної бази. У такому випадку, залежно від обставин,

    застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

    6. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі,

    якщо платником є резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що

    сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної

    Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво

    або постійну базу, у зв’язку з якими виникла заборгованість, по

    якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе

    постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі

    проценти виникають у Державі, в якій знаходиться постійне

    представництво або постійна база.

    7. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою,

    яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою

    третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової

    вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких

    причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка

    фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких

    відносин, положення цієї статті будуть застосовуватись тільки до

    останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна

    частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до

    законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням

    інших положень цієї Конвенції.

    Стаття 12

    Роялті

    1. Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і

    сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    2. Однак такі роялті можуть також оподатковуватись у

    Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до

    законодавства цієї Держави, але якщо отримувач є фактичним

    власником роялті, податок, що визначається таким чином, не повинен

    перевищувати:

    a) 5 відсотків загальної суми платежів, про які йдеться в

    підпункті a) пункту 3;

    b) 10 відсотків загальної суми платежів, про які йдеться в

    підпункті b) пункту 3.

    3. Термін «роялті» при використанні в цій статті означає

    платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за:

    a) користування або за надання права користування будь-яким

    патентом, торговою маркою, дизайном або моделлю, планом, таємною

    формулою або процесом, або за інформацію (ноу-хау), що стосується

    промислового, комерційного або наукового досвіду;

    b) користування або за надання права користування будь-яким

    авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки

    (включаючи кінематографічні фільми і будь-які фільми або плівки

    для радіомовлення чи телебачення).

    4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються,

    якщо фактичний власник роялті, який є резидентом однієї Договірної

    Держави, проводить підприємницьку діяльність у другій Договірній

    Державі, в якій виникають роялті, через розташоване там постійне

    представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті

    послуги з розташованої там постійної бази, і право або майно,

    стосовно яких сплачуються роялті, дійсно пов’язані з цим постійним

    представництвом чи постійною базою. У такому випадку

    застосовуються положення статті 7 або 14 цієї Конвенції, залежно

    від обставин.

    5. Вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо

    платником є резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує

    роялті, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави

    чи ні, має у Договірній Державі постійне представництво або

    постійну базу, у зв’язку з якими виникло зобов’язання сплатити

    роялті, і витрати по сплаті цих роялті несе постійне

    представництво або постійна база, то вважається, що такі роялті

    виникають у Державі, в якій розташоване постійне представництво

    або постійна база.

    6. Якщо з причин особливих відносин між платником і фактичним

    власником, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума

    роялті, яка відноситься до використання, права або інформації, на

    підставі яких вони сплачуються, перевищує, з будь-яких причин,

    суму, яка була б узгоджена між платником і фактичним власником за

    відсутністю таких відносин, положення цієї статті будуть

    застосовуватись тільки до останньої згаданої суми. У цьому випадку

    надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню

    відповідно до законодавства кожної Договірної Держави, з належним

    урахуванням інших положень цієї Конвенції.

    Стаття 13

    Доходи від відчужування майна

    1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від

    відчужування нерухомого майна, як воно визначено у статті 6 цієї

    Конвенції і яке знаходиться у другій Договірній Державі, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    2. Доходи, одержувані резидентом Договірної Держави від

    відчужування:

    а) акцій, інших ніж ті акції, що котируються на визнаній

    фондовій біржі, які одержують їх вартість або більшу частину

    вартості прямо або посередньо від нерухомого майна, розташованого

    в другій Договірній Державі; або

    b) паїв у товаристві, активи якого складаються переважно з

    нерухомого майна, розташованого в другій Договірній Державі, або з

    акцій, як вони визначені в підпункті а) вище, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    3. Доходи від відчужування рухомого майна, що формує частину

    комерційного майна постійного представництва, яке підприємство

    Договірної Держави має в другій Договірній Державі, або рухомого

    майна, яке відноситься до постійної бази, регулярно доступної

    резиденту Договірної Держави в другій Договірній Державі для цілей

    надання незалежних особистих послуг, які включають такі доходи від

    відчужування такого постійного представництва (окремо чи в

    сукупності з цілим підприємством) або такої постійної бази, можуть

    оподатковуватись у цій другій Державі.

    4. Доходи від відчужування морських, річкових або повітряних

    суден, що експлуатуються в міжнародних перевезеннях підприємством

    Договірної Держави, або рухомого майна, що відноситься до

    експлуатації таких морських, річкових або повітряних суден,

    оподатковуються тільки в цій Договірній Державі.

    5. Доходи від відчужування будь-якого майна, іншого ніж те,

    про яке йдеться у пунктах 1, 2, 3 і 4 цієї статті, оподатковуються

    тільки в Договірній Державі, резидентом якої є особа, що відчужує

    майно.

    Стаття 14

    Незалежні особисті послуги

    1. Доход, що одержується резидентом однієї Договірної Держави

    щодо професійних послуг чи іншої діяльності незалежного характеру,

    оподатковується тільки в цій Державі, за винятком випадку, коли

    він володіє регулярно доступною постійною базою в другій

    Договірній Державі з метою проведення цієї діяльності. Якщо у

    нього є така постійна база, доход може оподатковуватись у другій

    Договірній Державі, але тільки стосовно доходу, що приписується до

    цієї постійної бази.

    2. Термін «професійні послуги» включає, зокрема, незалежну

    наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку

    діяльність, так само, як і незалежну діяльність лікарів,

    адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і бухгалтерів.

    Стаття 15

    Залежні особисті послуги

    1. З урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 цієї

    Конвенції платня, заробітна плата та інші подібні винагороди,

    одержувані резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за

    наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота

    за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота

    за наймом здійснюється таким чином, така винагорода, одержана у

    зв’язку з цим, може оподатковуватись у цій другій Державі.

    2. Незалежно від положень пункту 1 цієї статті, винагорода,

    що одержується резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою

    за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі,

    оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо:

    а) одержувач перебуває в другій Державі протягом періоду або

    періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів у будь-якому

    дванадцятимісячному періоді, що починається або закінчується в

    поточному календарному році; і

    b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача,

    який не є резидентом другої Держави; і

    c) витрати по сплаті винагород не несуть постійне

    представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі.

    3. Незалежно від попередніх положень цієї статті, винагорода,

    одержувана у зв’язку з роботою за наймом, що здійснюється на борту

    морського, річкового або повітряного судна, яке експлуатується в

    міжнародних перевезеннях, може оподатковуватись в Договірній

    Державі, резидентом якої є підприємство, що експлуатує морське,

    річкове або повітряне судно.

    Стаття 16

    Директорські гонорари

    Директорські гонорари та інші аналогічні виплати, які

    одержуються резидентом однієї Договірної Держави як членом ради

    директорів або іншого подібного органу компанії, яка є резидентом

    другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій

    Державі.

    Стаття 17

    Артисти і спортсмени

    1. Незалежно від положень статей 14 і 15 цієї Конвенції,

    доход, що одержується резидентом Договірної Держави як працівником

    мистецтв, таким як артист театру, кіно, радіо чи телебачення або

    музикантом, або як спортсменом від його особистої діяльності,

    здійснюваної в другій Договірній Державі, може оподатковуватись у

    цій другій Державі.

    2. Якщо доход від особистої діяльності, здійснюваної

    працівником мистецтв або спортсменом у цій своїй якості,

    нараховується не самому працівнику мистецтв чи спортсмену, а іншій

    особі, цей доход може, незалежно від положень статей 7, 14 і 15

    цієї Конвенції, оподатковуватись у Договірній Державі, в якій

    здійснюється діяльність працівника мистецтв чи спортсмена.

    3. Незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, доход,

    вказаний у цій статті, буде звільнений від оподаткування в тій

    Договірній Державі, в якій діяльність артиста або спортсмена

    здійснюється, якщо ця діяльність суттєвою мірою фінансується за

    рахунок суспільних фондів однієї або обох Договірних Держав, або

    якщо ця діяльність виконується на підставі угоди про культурне

    співробітництво, укладеної між Договірними Державами.

    Стаття 18

    Пенсії

    1. З урахуванням положень пункту 2 статті 19 цієї Конвенції

    пенсії та інші подібні винагороди, що сплачуються у зв’язку з

    минулою роб

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)

Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.